Дожити б колись до тебе...

Дожити б колись до тебе,
Щоб тихо і дім на горі.
Під горою десь в морі небо
Залишатиме свої сліди.

Дійти. Попри всі оці "завтра"
Попри холод ось цей, і потім
Цього снігу пекельная мантра
На весні перетвориться в попіл.

Дійти. Не зчерзтвіти раптово
В ін'єкціях міста й біди.
Я би жевріла, почувши лиш слово,
Тільки слово одне:"Іди..."

Там свічада живуть до останку,
Воском білим спливає вся ніч.
Вони душу дарують світанку,
Потай, в келіях, віч на віч.

Не зміняти б життя іменами,
Не ввірватись в чужії світи.
І в блуканнях химерними снами,
Дожити б до тебе, дійти...