А ви знали, що існує абсолютно інша планета? Вона не схожа ні на одну, яка є в кожного з нас. Вона жовта... жовта від казок, від радості, від сміху. Там навіть місяць вночі абсолютно жовтий! Там завжди весна, весь рік, все життя. Навесні квітнуть життя: зеленіють долини щастя, розкриваються поглядам посмішки, на полях починає колоситися радість.
Ти знайдеш тут все: тут буде снігу стільки, скільки тобі хочеться, і від нього ніколи не буде холодно; тут можеш знайти парк, в якому жовтим килимом стелиться листя і падає в кришталеві калюжі, тут кожен може пробігтися по ним босоніж без остраху, що наранок застуда нагадає про необачний вчинок; тут на морі не буває штормів, воно тепле і лагідне, а його пісок незліченний, ба навіть в пісочному годиннику ніколи не зможе закінчитись.Тут панує її Величність Безкінечність. Вона кожного дня малює етюди фарбами вічності і кожен її шкіц присвячений тому, хто тут бував.
"Тепло. Зелений шовк розкинувся по всій землі. В повітрі примарою бродить запах літа, подих якого ти вже починаєш відчувати на своїй білій шкірі, що вже давно прагнула вдосталь напитися світлом і сп'яніти від сонця. Сіре і безбарвне місто перетворюється на смарагдову казку. М'яке і тепле сонце обіймає своїми променями перехожих. Бешкетливий вітер – твій друг. Він теплим диханням блукає у тебе у волоссі, ласкаво і обережно піднімаючи його вгору, а потім дбайливими рухами починає вплітати в твої коси жовті нарциси.
Закрий очі.... відчуй себе Володарем Відродження. Таке відчуття, ніби Янголи сіли тобі на плечі, і огорнули твоє серце білими крильми. Десь, вдалечі, солодкі і, як тобі здається, незвичайні пісні птахів. Вони задивляються в такі божественні і такі сумні очі квітів, від чого починають їм наспівувати ноктюрни Шопена. Повітря насичене запаморочливим ароматом магнолій і бузку. В руках та ногах розтікається приємна втома. Ти точно знаєш, що тебе ніхто не потурбує. В твоїх долонях золотий келих білого вина, дарованого цим днем. І ти не можеш думати ні про що: нічого планувати і передбачати. Зараз твій провідник - голос серця, яке весь час нашіптує : «Хай ця мить буде розміром у вічність». Немає нічого, крім впевненості, що завтра ти полями будеш збирати перші краплини світанку, і ховати їх в трунках нарцисів до наступного разу. " Тут людина не може бути самотня. Кожен знаходить для себе притулок. Але якщо ти залишаєшся один, то й твоє перебування на цьому клаптику землі не може продовжуватися вічно. Але нехай! Не варто про це думати, коли хвилини зціпили пальці на руках і полишили свою одвічну працю відліку. Не зволікай і ти встигнеш схопити з собою маленький шматочок жовтого щастя.
Ти знайдеш тут все: тут буде снігу стільки, скільки тобі хочеться, і від нього ніколи не буде холодно; тут можеш знайти парк, в якому жовтим килимом стелиться листя і падає в кришталеві калюжі, тут кожен може пробігтися по ним босоніж без остраху, що наранок застуда нагадає про необачний вчинок; тут на морі не буває штормів, воно тепле і лагідне, а його пісок незліченний, ба навіть в пісочному годиннику ніколи не зможе закінчитись.Тут панує її Величність Безкінечність. Вона кожного дня малює етюди фарбами вічності і кожен її шкіц присвячений тому, хто тут бував.
"Тепло. Зелений шовк розкинувся по всій землі. В повітрі примарою бродить запах літа, подих якого ти вже починаєш відчувати на своїй білій шкірі, що вже давно прагнула вдосталь напитися світлом і сп'яніти від сонця. Сіре і безбарвне місто перетворюється на смарагдову казку. М'яке і тепле сонце обіймає своїми променями перехожих. Бешкетливий вітер – твій друг. Він теплим диханням блукає у тебе у волоссі, ласкаво і обережно піднімаючи його вгору, а потім дбайливими рухами починає вплітати в твої коси жовті нарциси.
Закрий очі.... відчуй себе Володарем Відродження. Таке відчуття, ніби Янголи сіли тобі на плечі, і огорнули твоє серце білими крильми. Десь, вдалечі, солодкі і, як тобі здається, незвичайні пісні птахів. Вони задивляються в такі божественні і такі сумні очі квітів, від чого починають їм наспівувати ноктюрни Шопена. Повітря насичене запаморочливим ароматом магнолій і бузку. В руках та ногах розтікається приємна втома. Ти точно знаєш, що тебе ніхто не потурбує. В твоїх долонях золотий келих білого вина, дарованого цим днем. І ти не можеш думати ні про що: нічого планувати і передбачати. Зараз твій провідник - голос серця, яке весь час нашіптує : «Хай ця мить буде розміром у вічність». Немає нічого, крім впевненості, що завтра ти полями будеш збирати перші краплини світанку, і ховати їх в трунках нарцисів до наступного разу. " Тут людина не може бути самотня. Кожен знаходить для себе притулок. Але якщо ти залишаєшся один, то й твоє перебування на цьому клаптику землі не може продовжуватися вічно. Але нехай! Не варто про це думати, коли хвилини зціпили пальці на руках і полишили свою одвічну працю відліку. Не зволікай і ти встигнеш схопити з собою маленький шматочок жовтого щастя.
Комментариев нет:
Отправить комментарий