"На полі крові" Театр Івана Франка

"На полі крові" або Євангеліє від Юди

Учитель і Зрадник, Втілення любові і Недолюблений в одному відзеркаленні. Леся Українка і Євангеліє від Юди на камерній сцені театру Франка.

Режисер - Юрій Розстальний
Сценографія - Федір Александрович

Юда - Остап Ступка
Прочанин - Мітя Рибалевський

Біблійна тема у творчості Лесі Українки має свій аристократичний смак в контексті мистецьких процесів тогочасної європейської літератури. Біблійний міф - не аксіома для неї, а першооснова осмислення психології людини.
Юда беззаперечний злочинець і зрадник? І чи має його злочин право на виправдання? Яка " ціна крові" Учителя? А може він той, хто найбільше любив Христа?

Вважаєте Леся Українка та режисер дадуть вам чітку відповідь у виставі? Ні. Ви самі її для себе знайдете.

Остап Ступка грає Юду "адвокатськи", якось по-булгаківськи стираючи тонку межу між абсолютним злом і абсолютним добром. Його емоції кидають з крайнощі в крайність : від абсолютного обожнювання Учителя до ненависті і зневіри. Його психологічна дуель з Прочанином - це можливість сповіді, мовлення власної правди , яка може пояснити навіть найбільший біблійний гріх. Юда Ступки самотня маленька слабка людина, яка все життя прагла любові, прихильності Учителя, котрий ніколи не говорив нічого прямо. А Юда потребував того слова. Слова, яке виведе його зі злиднів. Месія? Ні, для нього Він звичайна людина зі слабкостями, що не виправдала його сподівань.

Юда в пастці власних шукань, розчарувань і нерозуміння. Він той, хто від початку приречений на зраду. Він, ніби недолюблена дитина в багатодітній сім'ї. Навіть його невпевнене зізнання в любові до Учителя, він одразу виправляє на жарт, боячись навіть собі в тому зізнатись. То може Юда один з тих, хто якраз найбільше за всіх любив Христа, адже від любові до ненависті...?

За словами Юди, коло учнів - це пастка та пекло заздрості, в якому кожен хотів бути першим поруч з Учителем, а Месія натомість просто той, хто бажав стати на чолі всіх знедолених, не більше. Все мара. І в цих лабетах зрада - це єдине можливість звільнитись для Юди.

Вистава наповнена тонкою символікою: Юда то запалює то гасить періодично свічки (зраджував він по Біблії теж при запалених свічках-знак підтвердження правди), він регулярно протягом всієї вистави нервово миє руки, намагаючись змити з себе цей злочин; він поїть Прочанина водою, виказуючи свою великодушність, яку відзначає подорожній. В пластиці Юди часто відзначається відкрита поза розп’ятого. Хоче дорівнятися до Месії? Хоче зрозуміти чи вважає себе рівним йому? Режисер не даремно в антитезі протиставляє Юду Прочанину: вони однаково відчувають головний біль, доторки Прочанина обпікають Юду. В одній із сцен вони говорять крізь скло столу: віддзеркалення одне одного чи бар’єр, що нікуди між ними не зникає. Режисер доповнює образ Прочанина Лесі глибшою метафізикою, яка являє свою розгадку в кінці вистави за буквальною ширмою подалі від людських очей, але в момент, коли до кінця спадають всі шори. Ось такий ось оксюморон, в котрому Юда має власне внутрішнє пекло - своє «поле крові»…

Ємко, символічно, потужно.

P.S.Проте, я ніколи, напевно, не втомлюсь дивуватись глядачу, а більшою мірою його вибору, де найбанальніша одноденна комедія збирає аншлаг, а подібна інтелектуальна робота випрошує уваги…