«Вогні»
За твором А.П. Чехова
***
Режисер: Алла Бабенко
За твором А.П. Чехова
***
Режисер: Алла Бабенко
У виставі зайняті:
Taras Zhyrko
Олександра Люта
Юрій Чеков
***
«Насколько я понимаю порядок вещей, жизнь состоит только из ужасов, дрязг и пошлостей, мешающихся и чередующихся..."
А.П. Чехов
***
Свого часу Володимир Маяковський зазначив, що театр це не дзеркало, а збільшувальне скло. А чеховський театр натомість - це мікроскоп людських взаємин, де можна розгледіти особливе заломлення світла у вакуумі сердець.
Режисер Алла Бабенко позбувається звичної лінійності твору (філософська суперечка між інженером Ананьєвим і студентом Штенбергом), вона розкладає «Вогні» Чехова в певних рамках слідчого експерименту героїв над своїми власними «Я». Тут відчувається і відголосок А. Толстого з його гострою духовною кризою, що вилилась потім в його творчості, і філософія песимізму Шопенгауера, котра так була популярна в ту епоху в Європі.
Спогад, режисерське слово, акторська пряма мова реальності їх героїв витворюють своє багатоголосся поза часовими рамками, що заливає глядацьку камерну залу монолітом думки і якогось космічного пустельного гулу. І тільки зрідка цей моноліт пробиває молитовний хорал, як щось істинне у філософії «цинічного аморалізму», котрий виростає на людських страхах і песимізмі. Адже що б ми зараз не говорили, як би не діяли, все завершиться цвинтарним холодом.
Проте Анан’єв в певний момент з жахом виявляє, що його дії та вчинки не підконтрольні тверезим роздумам в рамках життя «тут і зараз», його жахає переплетення тваринної прози з піднесеними думками. І таким чином реальність компрометує його філософські переконання, коли він в собі, в столичному франтові, раптом виявляє моральне невігластво перед провінційною дівчиною, чия краса і мужність перемагає його Его. Вона ніжна і рішуча, її лінії рук і жестів видають її внутрішній аристократизм, який руйнує несвідому бравадну впевненість Анан’єва.
Taras Zhyrko
Олександра Люта
Юрій Чеков
***
«Насколько я понимаю порядок вещей, жизнь состоит только из ужасов, дрязг и пошлостей, мешающихся и чередующихся..."
А.П. Чехов
***
Свого часу Володимир Маяковський зазначив, що театр це не дзеркало, а збільшувальне скло. А чеховський театр натомість - це мікроскоп людських взаємин, де можна розгледіти особливе заломлення світла у вакуумі сердець.
Режисер Алла Бабенко позбувається звичної лінійності твору (філософська суперечка між інженером Ананьєвим і студентом Штенбергом), вона розкладає «Вогні» Чехова в певних рамках слідчого експерименту героїв над своїми власними «Я». Тут відчувається і відголосок А. Толстого з його гострою духовною кризою, що вилилась потім в його творчості, і філософія песимізму Шопенгауера, котра так була популярна в ту епоху в Європі.
Спогад, режисерське слово, акторська пряма мова реальності їх героїв витворюють своє багатоголосся поза часовими рамками, що заливає глядацьку камерну залу монолітом думки і якогось космічного пустельного гулу. І тільки зрідка цей моноліт пробиває молитовний хорал, як щось істинне у філософії «цинічного аморалізму», котрий виростає на людських страхах і песимізмі. Адже що б ми зараз не говорили, як би не діяли, все завершиться цвинтарним холодом.
Проте Анан’єв в певний момент з жахом виявляє, що його дії та вчинки не підконтрольні тверезим роздумам в рамках життя «тут і зараз», його жахає переплетення тваринної прози з піднесеними думками. І таким чином реальність компрометує його філософські переконання, коли він в собі, в столичному франтові, раптом виявляє моральне невігластво перед провінційною дівчиною, чия краса і мужність перемагає його Его. Вона ніжна і рішуча, її лінії рук і жестів видають її внутрішній аристократизм, який руйнує несвідому бравадну впевненість Анан’єва.
Твір у творі, поміщений у сценічну форму, шкіц за шкіцем вибудовує просту думку: будь-яке повчання тільки примножує кількість людських догм, які тільки посилюють моральну глухоту. І тільки в моменти спалахів думок-вогнів, може пролунати рятівний молитовний хорал…
Комментариев нет:
Отправить комментарий